<< Предыдушая Следующая >>

Зв’язок малювання із грою та мовленням дитини



Малювання дошкільника тісно переплітається з грою. Процес малювання розгортається як своєрідна гра. Графічні зображення фіксують розгортання сюжету гри, допомагають розвивати його. Наприклад, дитина зображає прямокутник: «Ось стіни. Але вони в повітрі зависають. (Домальовує високий фундамент.) Це скеля. Фортеці на скелях будують, щоб туди без дозволу ніхто не пройшов». З відпо- відними коментарями на малюнку з’являється огорожа, хвилі океану біля підніжжя скель, ліфт від замку до підніжжя, балкон і вікна в будинку. З аморфної початкової ідеї формується насичений диференційований образ. По суті, дитина створює умови ситуації, в яких зацікавлено діє.

Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних подій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взаємодія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина

використовує такий художній прийом як одухотворення. Дошкільник намагається відобразити взаємозв’язки між об’єктами, розвиток ситуації, показати динаміку події. Так, Христина К. (7;0) зобразила сходи і двох дівчаток, що стоять поряд, спиною і обличчям до глядача. Вона пояснила: «це Попелюшка йде на бал і повертається» [153, с 90].

Гра у процесі малювання справляє подібний до ігрової діяльності вплив на розвиток психіки й особистості дитини. Малюнок стає тією образною основою, яка полегшує для дитини осмислення свого досвіду, формування в неї внутрішнього плану дій. Зображаючи на своїх малюнках свою сім’ю, дитина має змогу самостійно визначати коло необхідних для побуту предметів, осмислює способи їх використання, роль кожного члена сім’ї у різних ситуаціях. Так, дитина хоче зобразити сім’ю під час обіду. Значить, потрібно намалювати ті предмети, які використовуються під час обіду: стіл, тарілки, каструлі тощо. Діти і батько сидять за столом, а мама з тацею підходить до столу.

У процесі малювання дитина спирається на умовну ситуацію, характерну для гри. Актуалізація умовної ситуації для дитини досягається за допомогою мовлення.
Мовлення слугує важливим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови внутрішнього плану створення малюнка. При цьому внутрішній план не тільки зумовлює внесення змін та доповнень у малюнок, але й сам перебудовується під впливом осмислення зображеного. За допомогою мовлення дитина доповнює намальований зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити (етичні якості, розвиток подій, звуки), пояснює зміст зображення; долає можливі помилки, технічні бар’єри, що поглиблюють несхожість малюнка з задуманим. Так, Олечка Р. (6 р. 5 міс.) малює трикутник і пояснює: «Це в мене дах. А тут буде море. А під дахом – діти будуть ховатись від сонечка». Водночас компенсація технічної недосконалості малюнка за допомогою мовлення може і гальмувати розвиток власне малювання.

Мовлення допомагає підключити до створення малюнка оточуючих. Дитина звертається до дорослого по допомогу, з метою дізнатися про його думку. Так, Наталка М. (6 р. 8 міс.) запитує: «Як показати, що пташка полетіла у теплі краї, а навесні повернеться?».

За допомогою коментування малюнка дитина привертає до себе увагу однолітків, які часто стають помічниками та співвиконавцями. Микола П. (6 р. 4 міс.): «У мене найкращий замок буде. Ось тут потрібно намалювати підйомний міст». Петро Л.: «Я зможу міст намалювати. Я бачив такі у кіно». У мовленні дитини проступає її

ставлення до намальованого. Воно переважно є позитивним, насиченим оптимістичними емоціями, вірою дитини у власні сили.

Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності дитини до створення задуму. Спочатку мовлення носить констатуючий описуючий характер, слугує засобом осмислення малюнка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-пояснив.

На другому етапі мовлення включається у покрокове створення задуму. Малюнок виникає в результаті послідовного планування дитиною його окремих деталей. Мовлення допомагає намітити наступний крок, проговорити можливі варіанти продовження малюнка.
Ніна У. (4 р. 8 міс.): «Намалюю будиночок для собачки. (малює будку) А хто буде її годувати? Треба для господаря теж будинок намалювати (малює будинок). А біля будинку треба клумбу зробити. Тут квіти ростимуть».

На останньому етапі задум якомога повніше продумується наперед, являючи собою програму послідовних дій.

Розробка задуму складається з виділення його змісту, відбору матеріалу, передбачення послідовності у роботі, оцінки досягнутого у порівнянні із задуманим. Старший дошкільник може формулювати і реалізувати задум, але без спеціального навчання задуми дітей навіть

5–7 р. часто не деталізуються і розвиваються по ходу створення зображення. Успішність втілення задуму виявляє, наскільки правильно дитина вміє оцінити свої образотворчі вміння і спланувати посильну для себе роботу.

Малювання на основі задуму, самостійне знаходження засобів для його втілення, нове оригінальне рішення в створенні образу характеризують прояви творчості дитини, появу в неї внутрішнього ідеального плану дій, який відсутній у ранньому дитинстві.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку образотворчої діяльності в дошкільному віці:

– зміст малюнків дошкільника зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розвитком його розумової діяльності та образотворчих умінь, індивідуально-статевими особливостями (ставленням до предмету, інтересами);

– дошкільники використовують такі виразні засоби як лінія і колір (провідні), композиція і величина, володіння якими вдосконалюється і дозволяє старшому дошкільнику передати багатий зміст малюнка;

– малювання дошкільника тісно переплітається з грою та мовленням;

– у процесі малювання розвивається вміння створювати і втілювати задум за допомогою плануючої функції мовлення. Спочатку малювання відбувається без задуму, потім задум створюється по ходу малювання, і – нарешті – формується до початку малювання.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "Зв’язок малювання із грою та мовленням дитини"
  1. Поява активного мовлення
    зв’язок між назвою предмету і самим предметом; – активне мовлення розвивається на основі проходження дити- ною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мовлення; – лексичний запас дитини до кінця 1 р. становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та
  2. Засвоєння нових форм та функцій мовлення
    зв’язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею (машинка їде, чашка впала), називає сприймане, повторює і запам’ятовує віршики, скоромовки; мовлення допомагає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця лялька велика, а ця маленька, тут багато іграшок, а тут – мало. Все це дає підстави для висновку, що
  3. Розвиток волі у дошкільному віці
    грою. У старшого дошкільника опорою в регуляції своєї поведінки і діяльності є образ себе в часі (що хотів зробити, що роблю або зробив, що робитиму). Усвідомлення правил не рольової, а своєї особистої поведінки відбувається, починаючи з 4 р. в іграх з правилами. На основі співвіднесення реальної поведінки із потрібною у дитини розвиваються навички самоконтролю. Дорослому важливо
  4. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики
    мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона переставляє слова у фразах, які наслідує, додає в них свої слова тощо. Вибух у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його. Цьому сприяє
  5. Розвиток зв’язного мовлення дошкільника
    мовленням проявляються в удосконаленні форм мовлення зі значно більшим вмістом вербальних засобів, ніж жестикуляторне та ситуативне. З’являються контекстна і пояснювальна форми мовлення (А. М. Лєушина), які до кінця дошкільного віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення залишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає
  6. Розвиток пасивного мовлення
    зв’язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: «Де м’ячик?». На основі реакції зосереджен- ня та здатності дитини співвідносити слова із позначуваними предметами виникають передумови слухання. Малюк зосереджується на розмовах між дорослими, під час читання дорослим ритмічних пісень або віршів. У
  7. Розвиток уваги у ранньому дитинстві
    мовленням значно розширює самостійність дитини в освоєнні дійсності. Зростає кількість об’єктів, які доступні для пізнання й дії дитини. Ці обставини стають стимулом для подальшого розвитку уваги малюка. Зростає об’єм уваги (дитина спрямовує її на різні властивості в об’єктах), вдосконалюється розподіл та переключення. Закладаються передумови для довільної уваги, оскільки дитина
  8. Розвиток пам’яті в ранньому дитинстві
    мовлення стає можливою тісніша інтеграція цього процесу із пам’яттю. У результаті інтенсивно розвивається словесна пам’ять. Починає діяти принцип смислової організації пам’яті, коли краще запам’ятовується те, що добре зрозуміле людині. Дитина не тільки краще розуміє слова дорослого, але й прагне до цього. На основі словесної пам’яті та процесу розуміння мовлення різко зростає її
  9. Психічний розвиток дитини першого року життя
    мовлення. Першим етапом у його розвитку виступає латентне засвоєння мови, коли дитина не може сама вимовляти слова, але вже розуміє мовлення дорослого. До року дитина вимовляє перші слова, фрази виникають після року. Завдяки мовленню в дитини інтенсивно починають розвиватися психічні процеси. Вона прагне назвати сприймані об’єкти. У процесі маніпулятивних дій з предметами зароджується
  10. Передумови етичного розвитку у немовлячому віці
    зв’язок із дорослим, залежність від нього у задоволенні своїх життєво важливих потреб. На цій основі в першому півріччі у дитини розвивається потреба в спілкуванні з дорослим, в отриманні позитивних переживань під впливом його ласкавих звертань. При задоволенні потреби малюка у безпосередньо-емоційних контактах з дорослим в нього виникає веселий і бадьорий настрій,
  11. Психічний розвиток дитини раннього віку
    грою, де дитина переживає себе дорослою. При блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності виникає криза трьох років, вперше описана Ельзою Келер у роботі «Про особистість трирічної дитини». Симптоми кризи 3-х років: 1) негативізм – відмова виконувати вимоги; 2) впертість – малюк наполягає на своєму рішенні, привертає увагу дорослого до необхідності поважати його думку; 3)

Медицинский портал "Медицина от А до Я" © 2011