<< Предыдушая Следующая >>

Зародження уяви в ранньому дитинстві

Уява – це специфічно людський пізнавальний психічний процес, який називають також імажинативною діяльністю. Її значення в житті людини розкривають функції уяви.

Уява – своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.

Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв’язок з дійсністю. Цей зв’язок полягає у наступних фактах.

1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).

2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втілюватись. Зі 108 ідей, описаних в творах Ж. Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєляєва – три.

3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.

4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л. С. Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».

Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам’ять. Закріплення у пам’яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою передумовою дитячої уяви є оперування уявленнями. Така здатність з’являється пізніше, ніж самі уявлення. Г. О. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень:

1. Впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при повторному сприйманні відповідного предмету.

2. Спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю. Уявлення виникає під впливом опису, загадок.

3. Мимовільного використання. Зростає керованість уявлень, дитина може навмисне їх викликати, щоб використати у грі, малюванні, описах.

4. Творче відтворення. Комбінування уявлень та їх елементів зі створенням нових образів.

У півтора роки спостерігається перенос уявлення про реальний предмет на його зображення: малюк, який раніше неодноразово бачив годинник, впізнає його на малюнку, переживає бурхливі позитивні або негативні емоції при цьому.
Малюнок відображає дійсність узагальнено, підкреслює найвиразніше в реальному об’єкті і виступає його знаком, а не копією. Впізнаючи предмет за його зображенням, дитина орієнтується вже не на конкретні його ознаки, а на найбільш виразні. Уява дозволяє компенсувати різницю між малюнком і уявленням. Така уява пасивна, вона набуває свого розвитку у процесі роботи над розвитком мовлення дитини (Н. Н. Палагіна, Л. Павлова) з використанням фольклору, невеликих літературних творів. Зародження відтворювальної уяви зумовлює появу відгуку дитини щодо змісту прослуханого. Дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б’є ручкою об стіл, удавано плаче, тобто у неї з’являється уявлення через дію. Л. К. Балацька наводить такий приклад: «Коли Лесі не було ще й року, батько розповідав їй кілька разів відому казку про курочку рябу. Чим знайомішою ставала казка дівчинці, тим активніше вона ставилась до її змісту. Випереджаючи наступ подій в уяві, вона промовляла: «бах, бах», коли батько тільки но починав читати слова

«дід бив, бив...» А наприкінці, де мова йде про те, що баба плаче, Леся промовляла: «у-у-у»».

Окремою умовою розвитку уяви виступає наслідування, особливо у складних своїх формах, далеких від простого копіювання дій дорослого. Наслідування у дитини раннього віку набуває ігрового характеру і спочатку не містить у собі елементів уяви. Головне у ньому – відпрацювання знайомих дитині з досвіду дій. Згодом дитина починає відступати від зразків дій дорослого, додає у них нові нюанси, варіює і апробує різні схеми їх виконання, здійснює самостійні ігрові дії. З двох років спостерігається відкладене у часі наслідування малюка побаченому, що говорить про вміння діяти на основі сформованого образу.

Уява носить репродуктивний характер, але й з’являються елементи творчості (Л. М. Галігузова). Про перші прояви уяви у 2,5–3 р. свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Уявна ситуація виникає, коли дія з предметами доповнюється їх перейменуванням, починають вживатись замінники.

Однією з причин виникнення уяви є суперечність між прагненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об’єктивними можливостями реалізації цього прагнення. Поява сюжетно-рольової гри дозволяє подолати цю суперечність: малюк діє в умовній уявній ситуації, але як дорослий (Г.
Д. Киріллова). Потреба в ігровій діяльності набуває самостійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, дитина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорослих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їх взаємозв’язку і послідовності. Розвивається символічне використан- ня предметів, які у грі виконують функцію замінників (Л. М. Галігузова). Ігрова дія виконується «неначе», «ніби-то». Дитина діє з одним предметом, а уявляє на його місці інший.

Російський психолог Дьяченко О. М. вирізняє три етапи розвитку уяви дошкільника. Перший з них припадає на ранній, а два наступних – на дошкільний вікові періоди. У 2,5–3 роки, виникає уява афективна, змістом якої виступають емоції й переживання дитини, та пізнавальна, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій. Породження ідеї відбувається в образі конкретного предмету (квадрат дитина домальовує до цеглини), а план реалізації ідеї відсутній.

Найважливішим чинником, який забезпечує можливість перенесення значення на інші предмети, є мова. У грі з’являються перші самостійні заміщення, спочатку однозначно не зафіксовані у мовленні (паличку дитина називає і паличкою, і ложкою), а потім використовуються тільки ігрові назви (паличку називає тільки ложкою).

До кінця 3 року діти вводять у гру власні оригінальні заміщення, позначають їх словом до початку гри, що говорить про усвідомлення нового способу діяльності. Вибір предметів-замінників відбувається як пошук потрібного об’єкту, що свідчить про його цілеспрямованість.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в ранньому віці:

– першими виникають прояви репродуктивної уяви, а до кінця періоду – елементи творчої;

– важливими психологічними передумовами розвитку уяви є збагачення уявлень і наслідування дорослого, відкладене у часі з внесенням нових елементів;

– уява з’являється в грі, коли виникає уявна ситуація та ігрове перейменування предметів – заміщення;

– уява пов’язана із зовнішніми предметними та ігровими діями і водночас з мовою, як засобом подолання ситуативності.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "Зародження уяви в ранньому дитинстві"
  1. Розвиток пам’яті в ранньому дитинстві
    ранньому віці відзначається стрімким розширенням досвіду. Не випадково письменник Лєв Толстой зауважував, що весь досвід людини складається з двох однакових частин: той, який вона накопичила до трьох років, та той, що поповнювався протягом решти життя. Пам’ять дитини раннього віку все ще залежить від можливостей її сприймання. Оволодіння предметною діяльністю у ранньому віці призводить
  2. Особливості психічного розвитку в дитинстві

  3. Розвиток уваги у ранньому дитинстві
    ранньому дитинстві: – розвиток уваги стосується як її окремих видів, так і властивостей; – зростання самостійності дитини зумовлює розширення можливостей її пізнавальної та предметної діяльності, що спричиняє зростання об’єму уваги, вдосконалення її розподілу й переключення; – властивості уваги слабо регульовані, тому проявляються ситуативно: переважно увага малюка нестійка й
  4. Розвиток психічних функцій
    уявити хід практичної дії, але не вміє розповісти про дію, яку потрібно виконати. У середнього дошкільника мова починає передувати виконанню практичної дії, допомагає планувати її. На цьому етапі образи залишаються основою мислительних дій. Лише на наступному етапі розвитку дитина уже здатна вирішувати практичні завдання, планує їх словесними міркуваннями. (А.А. Люблинська). Пам'ять. Протягом
  5. Психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника
    уяви, а відтак і для закладання основ творчості – дошкільний. Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у дитячій психології є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей. Якщо вона буде завеликою, то що
  6. Види уваги у дошкільному дитинстві
    дитинстві відбувається у таких напрямах: • Від природної до соціально зумовленої; • Від безпосередньої до опосередкованої; • Від мимовільної до довільної; • Від чуттєвої до інтелектуальної. За походженням вирізняється природна й соціальна увага. Природна увага – це вроджена здатність реагувати на подразники з певними властивостями. Зокрема, на ті, що відзначаються
  7. Емоційний розвиток у ранньому дитинстві
    ранньому віці: – емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка; – дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження; – головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з
  8. Ранній вік (2—3 рік життя)
    зародження ігрової діяльності. Діти виконують з предметами дії, які виконують дорослі. У цьому віці вони віддають перевагу реальному предмету перед іграшкою: годують ляльку зі своєї миски, чашки, ложки, тому що в них ще недостатньо розвинена уява, що викликає певні труднощі у використанні предметів-замінників. Дитина раннього віку дуже емоційна. Емоції не стійкі: сміх змінюється плачем, після
  9. Організація сюжетно-рольової гри. Іграшки
    уяви, здатність наділяти предмети знаково-символічним значенням: ведмедик стає у грі «синком», лисичка – грає роль подружки тощо. Особливе місце серед образних іграшок посідає лялька. Між дитиною та лялькою складаються певні відносини, розгортається спілкування, що сприяє розвитку самосвідомості дитини, зокрема такої її якості, як діалогічність. Так, і при відсутності улюбленої ляльки
  10. Елементи трудової діяльності в ранньому дитинстві
    ранньому віці: – закладається мотиваційна сторона трудової діяльності дитини, джерелом якої слугує потреба у співпраці та взаємодії із дорослим, прагнення діяти як дорослий; – передумови трудової діяльності складаються на основі предметної діяльності малюка і пов’язані з розвитком його самосвідомості та особистості; – відбувається засвоєння автоматизованих дій і формування на їх
  11. Розумовий розвиток у старшому шкільному віці
    уяви, і водночас, у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи своєї уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями. Пам'ять старшокласників
  12. Етичний розвиток у ранньому дитинстві
    ранньому дитинстві можна виховати такі етичні якості, як уважність щодо ровесника, вміння не ображати його, зважати на його інтереси, виявляти чуйність. ВИСНОВКИ про особливості етичного розвитку дитини раннього віку: – зростання самостійності дитини зумовлює ускладнення вимог до дотримання нею правил поведінки; – головною моральною інстанцією для дитини виступає дорослий – його
  13. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики
    ранньому віці відбувається перехід від засвоєння лексики до оволодіння правилами граматики. Стрімко та стрибкоподібно збагачується лексичний запас, у ньому виникають дієслова, згодом – прикметники. Стимулює цей процес предметна діяльність дитини у співпраці із дорослим. Діючи з різними предметами, розширюючи коло предметів, які стають об’єктами дій дитини у 2 роки, вона задає численні
  14. Емоційно-практична форма спілкування немовлят
    ранньому віці. Перша форма спілкування з ровесниками – емоційно-практична – виникає до 2-х років. При цьому потреба у спілкуванні з ровесником виражена все ще слабо – вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілкуванні з дорослими, у нових враженнях. Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у прагненні дитини до співучасті у розвагах і
  15. Вступ
    зародження до закінчення життя) припускає подальше розгортання і поглиблення її багатопланових досліджень з урахуванням досягнень інших наук про людину, а також історичних змін, що постійно відбуваються в нашому суспільстві. Говорячи про теоретичні основи валеології, варто вказати, що вона розглядає індивідуальне здоров’я, як самостійну медико-соціальну категорію. Тому питання оцінки

Медицинский портал "Медицина от А до Я" © 2011