<< Предыдушая Следующая >>

Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини



Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський вирізняв три типи періодизацій психічного розвитку:

– за зовнішнім критерієм (Р. Заззо – відповідно ступеням виховання і навчання);

– за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд – за розгортанням лібідоносної енергії; П.Блонський – за станом зубів; Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);

– за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л.С. Виготський – на основі комплексних особистісних новоутворень; Ш. Бюлер – а структурою життєвого шляху; Е. Еріксон – за розгортанням закладених у зародковому періоді програм – епігенезом; Л. І. Божович – за соціальною ситуацією розвитку і новоутвореннями).

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона вирізняє наступні періоди:

• до 16–20 рр. Відсутність сім’ї, професійного та життєвого шляху;

• від 16–20 до 25–30 рр. Попереднє самовизначення, створення сім’ї;

• від 25–30 до 45–50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, наявність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

• від 45–50 до 65–70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;

• від 65–70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата цілей, самозавершеність.

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка

Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку – «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини.
Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) – або ні – для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза – до 1 р. Головна особа на цій фазі – мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза – до 3-х років. Головні особи – батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність

— сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза – до 12 років. Головні особи – в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач.
У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи – друзі. Головна суперечність: співпраця – відчуження, ізоляція. З’являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності – професія, батьки. Центральна суперечність: дружба – ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення – людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

Для дитячої психології особливе значення мають часткові періодизації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особистості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і особистісного розвитку:

– наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

– найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

– запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняються критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини"
  1. Предмет і структура дитячої психології
    проблемою дитячої психології є періодизація психічного та особистісного розвитку людського індивіда. Розглядаються динамічні (характеристики процесу змін) та змістові (новоутворення особистості, аналіз психіки на кожному віковому етапі) закономірності психічного та особистісного розвитку дитини. 3. Психічний розвиток в усіх його основних лініях нерозривно пов’язаний із націленими
  2. Форми спілкування у дошкільному віці
    психічного розвитку у межах норм, а прагнути до оптимального їх формування. При цьому слід відзначити, що простої наявності спілкування або його кількісних показників недостатньо. Яким має бути спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим
  3. Поняття віку та характеристика його у психології
    періодизації психічного розвитку, ми переважно користуємось першим зі значень поняття віку. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний вік. Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й
  4. Дитяча психологія в Радянському Союзі
    проблеми ігрової діяльності, вікової періодизації психічного розвитку. Василь Васильович Давидов (1930–1998 рр.) розробив теорію розвивального навчання, яку втілював у практику. Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, проведені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку цих наукових галузей в Україні. ВИСНОВКИ про дитячу психологію у Радянському Союзі:
  5. Предмет вікової психології
    проблем вікової психології. 3. Понятійний, категорійний апарат, на якому базується вікова психологія. 4. Система наукової інформації. Дані, які одержують науковці, працюючи в галузі вікової психології, друкуються в монографічних роботах, у психологічних збірниках та журналах тощо. 5. Методи дослідження, якими користуються науковці, здобуваючи необхідну
  6. Прийоми активізації сюжетно-рольової гри
    психічного розвитку; – при наявності відставання у розвитку гри дошкільника використовують прийоми активізації гри; – прийоми активізації гри спрямовані на урізноманітнення ігрових дій дитини, збагачення сюжету і використовуються дорослим на фоні доброзичливої уваги до
  7. Основні закономірності психічного розвитку людини
    психічного розвитку дитини – це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці періоди – сензитивні (Виготський Л. С.). Наприклад, для розвитку мовлення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно
  8. Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником
    психічного розвитку. Дорослий – носій зразків, норм, правил, прийнятих у суспільстві, його позиція характеризується словами: «старший, знаючий, авторитетний, вмілий». З віком у дитини виникає і чимдалі посилюються потреби у самостійності, творчості, самопізнанні реалізувати які він прагне з ровесником як рівним собі партнером. На думку М.І.Лісіної, спілкування дитини з дорослим та з
  9. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини
    психічного розвитку є співвідношення в дитині природного і соціального, вродженого й набутого. Від народження дитина отримує організм з його анатомо-фізіологічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні властивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вроджені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, волосся, очей, група крові, тип ВНД тощо). У
  10. Принципи вивчення психіки дитини
    психічні явища через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для використання об’єктивних методів, у тому числі експерименту, в психології. Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму – стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживання людини за її
  11. Періодизація вікового розвитку Д. Б. Ельконіна
    психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів. Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11— 12 років), юнацька криза. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на
  12. Вступ
    проблем розвитку, навчання та виховання. При викладі матеріалу ми прагнули дотримуватися принципу історизму та біогенетичного підходу. Ми дещо змінили структуру викладу програмного матеріалу порівняно з попередніми підручниками та посібниками. Новітні дані включено в зміст більшості традиційних тем. Окрім того, абсолютно новими є в посібнику теми: «Розвиток вікової і педагогічної психології в
  13. Особливості психічного розвитку в дитинстві

  14. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною
    психічного розвитку, насамперед у сфері: а) мовлення (за рахунок активізації потреби у розумінні мовлення дорослого); б) особистості (подолання несміливості, тривожності); в) різноманітних видів діяльності. Спілкування за означенням передбачає високу активність його учасників, взаємодію партнерів. Умовами ефективності педагогічного спілкування називають: особистісні взаємовідносини
  15. Основні теорії психічного розвитку дитини за кордоном
    психічного розвитку дитини, вважаючи саме їх визначальними для розвитку особистості. Особливо показовою у цьому напрямі є теорія рекапітуляції Гренвілл Стенлі Холла – засновника педології, в якій основним каноном був проголошений біогенетичний «закон рекапітуляції», що з’явився внаслідок перенесення з біології на психічний розвиток закону еволюції Мюллера-Геккеля. Відповідно до постулатів
  16. Загальне поняття про психічний розвиток
    психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу. Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об'єктів та зміст і специфіку психічного розвитку
  17. Особливості уваги дитини немовлячого віку
    розвитку пізнавальної діяльності. Її увага тепер спрямовується на незвичні, особливо яскраві об’єкти, які вже не викликають у неї занепокоєння. Така увага пов’язується з першими проявами інтересу до навколишніх предметів. Виникає реакція зосередження у ті моменти, коли дитина спрямовує погляд, завмирає, тягнеться до об’єкту, що викликав інтерес. Першим об’єктом, що викликає зосередження,

Медицинский портал "Медицина от А до Я" © 2011